Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 910/17565/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Експоцентр-Ялта"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 (головуючий суддя Виноградник О.М., судді Джихур О.В., Дмитренко Г.К.)на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2015 (суддя Рудовська І.А.)у справі№ 910/17565/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Експоцентр-Ялта"до1. Печерської філії Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", 2. Кримського регіонального управління Публічного ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"прозобов`язання вчинити певні дії,

за участю представниківпозивачаМоніна І.А., Брудний І.І.,відповідача-1Стрельченко Я.С.,відповідача-2не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2015 у справі №910/17565/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Експоцентр-Ялта" до Печерської філії Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Кримського регіонального управління Публічного ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про зобов'язання відповідачів зарахувати на поточний рахунок позивача грошові кошти у сумі 205.992,19 грн.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 22, 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 43, 45 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що банківське законодавство, зокрема ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", не містить вимог щодо надання розрахункового документа в разі здійснення банком помилкового переказу грошей.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача-2 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача-2.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши присутніх представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.05.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Експоцентр-Ялта", м. Київ (клієнт) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" в особі Кримського регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк" (банк) був укладений договір банківського рахунку № 262121, відповідно до якого банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України (далі НБУ) та умов цього Договору (пп. 1.1 р. 1 договору).

Пунктами 1.2 - 1.3 р. 1 договору встановлено, що банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором; банк має правом використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта (розміри, порядок оплати та строки) здійснюються згідно з тарифами банку, зазначеними у додатку 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Підпунктами 2.1.5, 2.1.6, 2.1.10, 2.1.15 п. 2.1 розділу 2 договору сторони погодили, що банк зобов`язується:

- виконувати доручення клієнта, що містяться в розрахунковому документі, у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після закінчення операційного часу;

- приймати та виконувати розрахункові документи згідно з чинним законодавством та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між банком та клієнтом;

- списувати грошові кошти з рахунку (рахунків, у тому числі й карткових) клієнта на підставі його розпорядження або без його розпорядження, на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених цим договором (у тому числі клієнта з третіми особами) та (або) чинним законодавством;

- забезпечити збереження коштів клієнта.

Підпунктами 3.1.1 п. 3.1, пп. 3.2.1 п. 3.2 р. 3 договору сторони узгодили, що: клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; для здійснення розрахунків клієнтом обираються такі платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, банківська платіжна картка та інші передбачені чинним законодавством інструменти; банк має право використовувати кошти клієнта, які зберігаються на рахунку (рахунках), гарантуючи їх наявність і проведення операцій відповідно до нормативних актів НБУ.

Вищезазначені пункти договору повністю кореспондуються з пп. 3.1.1.3, 3.1.1.4, 3.1.1.15 Умов та Правил надання банківських послуг.

Пунктами 6.1, 6.2 р. 6 договору сторони узгодили, що договір укладений на невизначений термін, набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та припиняє свою дію відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

Пунктом 6.4 р. 6 договору сторони встановили, що банк має право в установленому законодавством порядку закрити рахунок (рахунки), зокрема, на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо припинення юридичної особи (суб`єкта господарювання).

08.04.2013 сторони підписали заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг за якою позивачу були відкриті рахунки: №№ 26006262121011, 26051262121011 в гривні, № 26006262121033 в рублях, № 26005262121034 в євро, №26005262121012 в доларах США.

До червня 2014 року послуги з банківського обслуговування надавалися позивачу ПАТ КБ "Приватбанк" в особі його структурного підрозділу - Головного Ялтинського відділення Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" за місцем розташування позивача у м. Ялта.

Як зазначив позивач в позовній заяві, в квітні 2014 року відповідачем в односторонньому порядку було розірвано депозитні договори, укладені з позивачем, та переведено на поточний рахунок позивача № 26006262121011 грошові кошти в розмірі 204.258,10 грн.

Станом на 05.05.2014 вихідний залишок за рахунком позивача № 26006262121011 складав 205.992,19 грн., що підтверджується випискою руху коштів по цьому рахунку за період з 01.05.1014 по 30.06.2014.

Позивач також зазначив, що 28.05.2014 ПАТ КБ "ПриватБанк" в односторонньому порядку перерахував грошову суму в розмірі 205.992,19 грн. з рахунку позивача №26006262121011 на невідомий позивачу рахунок № 2903926212101, що підтверджується скрін-випискою сторінки із програми "Приват24".

У жовтні 2014 року позивачем внесено зміни до статуту підприємства щодо місцезнаходження товариства, здійснено перереєстрацію місцезнаходження підприємства за адресою: м. Київ, вул. Попудренко, 52, к. 39, що підтверджується витягом зі статуту, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

03.12.2014 позивачем згідно з п. 2.1.1 договору відкрито новий поточний рахунок №26006052732455 в Печерській філії ПАТ КБ "Приватбанк".

20.01.2015 позивач направив на адресу ПАТ КБ "Приватбанк" лист за № 4 із вимогою про перерахування на вищевказаний поточний рахунок № 26006052732455, відкритий у Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк", грошових коштів в розмірі 205.992,19 грн., що були перераховані 28.05.2014 в односторонньому порядку банком з рахунку № 26006262121011.

Також листом № 11 від 30.04.2014 позивач звертався до відповідача-1 з проханням перереєструвати або перевести рахунки до будь-якого відділення банку, надати доступ для користування коштами тощо.

Відповіді на зазначений лист відповідач-1 не надав, коштів не перерахував, що і стало підставою звернення позивача з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що такого виду ініціювання переказу грошових коштів як вимога, викладена в листі, не передбачено законодавством, зокрема, п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Як зазначено судами, доказів подання позивачем до установи банку (до прийняття місцевим судом рішення у справі) будь-якого визначеного законодавством розрахункового документа для ініціювання переказу коштів матеріали справи не містять. Відтак, в матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачами прав позивача на розпорядження своїми коштами шляхом невиконання розрахункових банківських документів встановленого зразка, наданих позивачем для виконання, як до звернення з позовом до суду, так і до прийняття рішення у справі місцевим господарським судом.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права з огляду на таке.

Як встановлено судами, в зв`язку з окупацією Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим Верховна Рада України 15.04.2014 прийняла Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Стаття 1 цього Закону визначає, що тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Статтею 4 зазначеного Закону передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

У зв'язку з неможливістю здійснювати банківське регулювання та нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю банків та їх відокремлених підрозділів, на підставі п. 7 Прикінцевих та перехідних положень даного Закону Правлінням Національного банку України 06.05.2014 було прийнято Постанову № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим".

Відповідно до пункту 5 Постанови НБУ № 260 банки зобов'язані припинити діяльність своїх відокремлених підрозділів, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією Постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

На виконання вказаної постанови відповідачем припинено роботу своїх структурних підрозділів в Автономній республіці Крим.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер; Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Як зазначили суди, позивач обґрунтовував позов, зокрема, тим, що 28.05.2014 ПАТ КБ "ПриватБанк" в односторонньому порядку перерахував грошову суму в розмірі 205.992,19 грн. з рахунку позивача № 26006262121011 на невідомий позивачу рахунок.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак в оскаржуваних рішенні та постанові суди не надали належної оцінки вищенаведеним доводам позивача та не встановили, чи міг позивач звернутись до ПАТ КБ "Приватбанк" саме з розрахунковим документом з огляду на відсутність у нього достовірної інформації про рахунок, на якому перебували його кошти і з якого такі кошти можуть бути перераховані на новий поточний рахунок позивача.

Суди вказаних обставин не досліджували, натомість обмежились лише посиланням на те, що надіслана позивачем вимога не є розрахунковим документом. Відтак, суди дійшли передчасних висновків про те, що відповідачами не було порушено прав позивача на розпорядження своїми коштами.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів звертає увагу не те, що суди, розглянувши спір по суті, не врахували вимог законодавства щодо обов'язкових реквізитів розрахункових документів та не встановили фактичних обставин справи щодо можливості ініціювання позивачем грошових переказів з їх застосуванням.

Відтак, суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Окремо колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача, поданого в ході апеляційного провадження, про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національного банку України, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Враховуючи те, що вказане клопотання заявлено після прийняття місцевим судом рішення у справі, а також те, що позивачем у клопотанні не наведено доводів та не надано відповідних доказів того, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки Національного банку України, апеляційний судом цілком обґрунтованого залишено таке клопотання без задоволення.

З наведених підстав колегія суддів залишає без задоволення клопотання позивача від 26.04.2016 про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Національного банку України, поданого в ході касаційного провадження.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Експоцентр-Ялта" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 у справі №910/17565/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова